В Петра частенько зуб болів. Та він не йшов до лікарів, Кріпився героїчно. Зітхав, стогнав, аж завивав, А як терпіння вже не мав — За гроші — й по «Столичну». Хильне швиденько чарок шість, Добряче потім попоїсть І враз про зуб забуде. Дружина радить кожен день: — Та вирви к бісу ти той пень І мучитись не будеш. Петро на це гука жоні: — Ще дуже корені міцні! А сам в душі сміється: «Та й де б я тих зубів набрав, Коли б я кожен раз їх рвав, Як випить заманеться».
