Вороня

Ворони при гнізді сиділи,
Про сина думали й раділи:
Він буде мати солов’їний хист,
В науку піде, виросте артист.
Почав синок їх підростати
    І затужила мати:
— Ну, як його від серця відірвати?
Подасться в світ, шляхів не розбере,
І хижий птах відразу роздере... —
    Лиш Вороня оперлось на крило—
    Неслава на усе село:
    По смітниках гасає,
    Посіви людські випасає...
Батькам згадався задум давній
Синка судили долі славній.
    — Синок, учитися пора!
Щоб не проспати щастя часом. —
    А син їм басом:
— Женитись хочу! Кра!

Дурні і мрії батьківські, й тривоги,
Коли сліпа любов їм поперек дороги.