Ворота

Під небом місячним завмерла мла.
Північна тиша на село лягла.
Легесенький вітрець ледь дише
І Ворітьми, дрімаючи, колише.
Скінчивши клопітну роботу,
Всі люди чесно сплять.
    Одні Ворота
    Риплять,
              риплять,
                       риплять,
Господаря безжально «ложать на лопатки»:
В дворі у нього всюди неполадки;
В людей дбайливих вже давно робота,
А він, коли не спить, — дере, заспавшись, рота;
Удень одні думки тривожать — чарка,
А ввечері — сусідня куховарка...
Господар чує те — бере опаска:
Підслуха хтось — впаде огласка,
    Неслава не мине.
    — Як втихомирити Ворота?
    Знеславлять, продадуть мене!
Прийдеться іродам замазать рота! —
Ледь день пройшовсь по небу світлою мітлою,
Господар встав, черпнув у кварту лою,
    Ворота обласкав і похвалив
    І лою в бігуни налив...
І що ж Ворота? Хай би йому скиснуть:
Ворота вже мовчать, Ворота ані писнуть!

Ілюстрація Анатолія Арутюнянца до байки Микити Годованця «Ворота»