Соловейко та Свиня

Тихим вечором весною
Соловейко щебетав.
Спів луною чарівною
Над селом витав.
Переспіви били в груди.
Місяць слухає, сія.
Сон забули, вийшли люди
Слухать співи Солов’я.
А з калюжі Льоха чорна:
    — Ах ти, пташечко моторна!
    Ти стараєшся дарма,
    Бо господаря нема, —
    Він сьогодні у млині
    Меле дерть мені... —
Соловейко їй говорить.
— Утекла зима за море;
Вже весна-красна вгорі
Засвітила ліхтарі.
Дні майбутні в серце б’ють
І заснути не дають...
Але що нам говорити?
— Тож чому?
    — Бо ти— свиня!
Світ для тебе — дерть, корито,
Не краса нового дня.