Щигля

До сходу сонця встало
    Щигля,
З гілля та на гілля
    Перелітало.
    Пита Сова:
— Куди летиш, зелена голова?
    — Лечу на свято.
Там світла радість, там пісні,
То хочеться й мені...
    — Співати?
Хто буде слухати пісні твої?
Співають там митці преславні —
Зозулі, Жайвори та Солов’ї,
    Улюбленці народу давні.
    Тебе там не приймуть,
    І обсміють, і обскубуть. —
Відповіло Щигля:
— Учись у мене! —
І полетіло в гай зелений.

    Стоять в нас Сови на путі:
Народна радість їм страшна й немила,
Хотілось би згорнуть нам творчі крила
І щастя пісні нас позбавити в житті.