Щасливий ключик

    — Минулася біда! Настануть дні щасливі!
    Дивись, який збудовано сарай!
    Кому дістанеться цей рай —
Тим ніпочім вітри, і холоди, і зливи! —
    Шуміли радісно в дворі
    Малі й старі.
Сказав Індик із притиском на слові:
— Кому в сараї жить, як не Волові!
Створить йому над головою дах!
Прожив весь довгий вік в трудах,
    Робив нам хліб і пашу,
Тепер хай бачить правду нашу! —
Погодилися всі на мову цю палку...
Аж дивляться, обурені без краю:
    Ключ від сараю
    Дістався... Віслюку.
— Та як же так? Нездарі, лайдаку
Вчинив хтось ласку отаку? —
Сміється, бувши тут, Лисиця:
— А хто ключі давав? Ослиця!
Віслюк сінця їй постачав з городу,
    Возив щодня з криниці воду
    І в затишку на самоті
    Лизав їй рану в копиті...

Ох, гірко бачити, коли
Ключі щасливі дістають Осли!