Ратиця

— Так це, голубко, ти нам чиниш шкоду?
Тепер я виведу тебе па чисту воду! —
    Ведмідь загріб Лисичку жваву
    І поволік до Лева на розправу:
    — Ось, Леве, корінь зла —
    Сьогодні ратицю несла!
Знайшлася ратиця — знайдем Вола...
    — Так, так, мої ви любі! —
Промовив Лев, облизуючи губи
(А з бороди Волова кров текла). —
Сьогодні я устиг наїстись і напитись.
Приходьте завтра, будете судитись. —
По царській доброті Лисицю обласкав
І по хвості жартливо поплескав
(А й справді: чом тих не ласкати,
Хто любить нам смачних Волів таскати?).
Ведмедя ласкою також не обминув:
    Так проти шерсті потягнув,
Що правдолюб галопом дременув:
    — Нехай їй біс! Не буду зроду
    Виводити Лисиць на чисту воду!
    Нема там чистої води,
    Де наверху такий сидить,
        Що ніби судить,
Насправді... воду... каламутить.

Не бійсь, Вєдмедику-добродію!
    На чистій на воді
    Є місце злодію
    Й поганому судді.