Осичина і Дуб

Увись росла Осичина стрімка.
Хвалитись почала Кленкам,
Веселим юнакам:
— Росту! Росту! За пару літ
Я виросту на цілий світ,
Не шелестіть — шуміть почну
І Дуба гордого за пояса заткну!
Кленки: — Не забувай, що слава
Не йде до тих, лукава,
Хто язиком зліта в височину,
Дуб скромний. Він росте поволі,
Красується, чека ясної долі,
Всі знаємо йому ціну!

Вказала доля всім, як віку їм дожити:
Осичина пішла на дрова вже давно,
А Дуба узяли на клепки під вино, —
Він довго буде для людей служити.