Ослиця в квітнику

Ослиця до хліва через квітник брела,
    Сумна і зла,
    На світ увесь гнівлива.
Буркоче Солов’ю: — Ой пташко, ти чудна!
    Одна лиш квітка розцвіла, одна,
    А ти розтьохкалась, щаслива!
    Ось я ту квіточку ковтну,
        Тоді пізнай весну! —
Сміється птах: — Не каркай, поторочо!
Приходь-но завтра рано подивись!.. —
    Засяло сонечко по теплій ночі,
    Сад срібного росою вмивсь, —
Увесь квітник розкрив квітчасті очі.
    Знов Соловей-музика виграє.
    Ослиця знов своє:
— Пхе! Чваниться: порозпускались квіти!
Була одна, ну, перша, новина,
А тут чого радіти?
    На те весна!

Є люди, ніби ця Ослиця сумовита:
Коли не зазирнуть в квітник наш запашний, —
    Не тішить їх наш світ ясний,
Шукають приключки бурчати чи ганьбити.