Осел не раз, бувало, бачить,
Як Курочка на хаті кудкудаче;
Лукава Киценька не раз, бува,
На дах залізе, друзів іззива;
А Мавпа, як прорвала стріху,
Гасала по верху. Всі хазяї
Втішались з витівок її,
Лягали покотом від сміху!
Цукерків згодували з півторбини,
Щоб як її привабить до драбини;
Не били
І не ганьбили...
«Я також до цукерків ласий!
Ще не такий я викличу в них сміх! —
Сказав собі Осел поважно басом.—
Дадуть мені цукерків повен міх!»
І телепень вухатий
Попхавсь наверх на хату.
Там кілька раз, дуріючи, плигнув
І дах понівечив, прорвав, погнув.
Була йому подяка:
Вже постаралася ломака!
. . . . . . . . . . . . . . . . . .
Ото напевне буть гріху,
Коли Осел опиниться вверху!
Ілюстрація Анатолія Арутюнянца до байки Микити Годованця «Осел на хаті»
