Лисиця-іменинниця

Лисиця-іменинниця говорить: «Тату!
В коморі прибери, попрач в скринях.
    Сам знаєш, що на днях
    Прийдуть мене вітати,
То, звісно, в кожного щось буде у руках.
Для тих я вирила квартиру в будяках,
    Тих посадила на посаді ситій,
Тим акт ревізії сховала під сукно;
Одній сусідці, за гріхи побитій,
Відкрила у торговий світ вікно;
А кума, що прокравсь в казенній хаті,
    Улаштувала в м’ясокомбінаті,
    Де скрізь діла м’ясні-смачні
    (Я певна — щось перепаде й мені);
    Дружка, що гнить йому в тюрязі,
    Сховала за доганою в наказі...
    Отож готуй, татусю, скрині,
Бо подарунків вранці нанести повинні!»
    Ох, хто свою недоленьку вгада?
    Вночі нагналася біда:
    Мисливці по слідах
Лисицю-іменинницю в норі застали
І на снігу безжально розплатали.

* * *

У нас так правила Лисиця знайомита:
День іменин — дванадцять раз на рік,
    І подарункам загубила лік...
Та зашпортнулася. Була нещадно бита:
Не той тепер пішов для підлих вік!