Лисича мораль

Господар півночі, їжак, шеберхне у траві,
    Збираючи лісні солодкі груші,
Чи миша запищить, попавши в дзьоб сові,
    А вже Сорока нашорошить уші,
    І довго-довго ліс лункий
    Тривожить скрекіт гомінкий...
— Ти, Кумо, бачила цю осоружну птицю? —
        У шалині
    Питає Вовк Лисицю. —
З нічної йдеш, бува, не чуєш ніг,
В думках ягняті смертне пишеш,
Обходиш кожен кущик, ледве дишеш,
Гадаєш — все гаразд, ось-ось барліг;
    Сороку тут лихе надносить:
    Тривожить весь заснулий ліс,
    Скрекоче і голосить,
    Мораль і суд тобі виносить,
    Неначе пальцем штрика в ніс.
    Отак живи, живи й дрижи.
    Що діять, серденько, скажи?
        — Так, любий, так.
        Вона таки мастак
Плескати язиком, мораль читати.
В самої ж пахне часником душа.
А про її гріхи саму б спитати?
Взялась мені вичитувать помилки,
    Так я дала їй одкоша:
Скажи, хто краде в дитсадку ножі і вилки,
    Хто викрада курчат коло коша?
Випалювати хиби — то святе веління!
    Боротись проти зла — я «за».
Коли ти адвокат громадського сумління,
То май сам душу чисту, як сльоза!

    Таку мораль Сороці прочитала —
    Враз утекла, хвостом лиш помахала... —
Лисицю слуха Вовк — на лоба лізуть очі:
Куди супроти цих моралі ті Сорочі?!

    Овва! Овва!
Лисиця-злодійка з відкритими очима
    Чита моралі дорогі слова.
    А що в них за плечима?