Лев умирає

Вмирає Лев. Навколо мертва тиша.
Шепочеться стривожена листва.
Обачно шарудить ляклива Миша.
Під вітром стелеться трава...
Лев то здригне, то раптом встане,
    То грізно зареве,
    Аж никне все живе.
То тьмяними очима тоскно гляне,
    Немов шукає співчуття...
Лис з-за куща, мов злодій, визирає,
    В очах лиха усмішка грає:
    — Ага, злякався за життя?
А хто роздер мою дружину любу?
І з мене ледь не зняв лиснючу шубу... —
З'явився Вовк: — Чого пан Лев хотять?
    Водички? М’яса? Крові?
    — Ммені б... — у Лева губи аж тремтять. —
Хоча б... ккраплиночку... ллюбові...

    Ге-ге! Про це слід думать не тепер.
    Коли стріваєш смерть немилу, —
    Тоді, коли усіх по черзі дер.
    Безмежну мавши владу и силу!