Ластівка і Горобець

На хаті Ластівка весела щебетала
    І неба синь уважно оглядала —
    Чи ворог звідки не шугне.
А Горобець бадьорий на току
Видзьобував пшінце смачне,
Розмову вів з Курчатками таку:
— Ростіть щасливі та хоробрі!
Я на сторожі щастя вашого стою:
Хто стане проти вас, недобрий,
Готовий з ним зітятися в бою... —
На слові цім майнула тінь над током,
Мій Горобець — добродій і вояк —
Мерщій під стріху — фіть і там закляк,
Лякливо визира одним лиш оком,
Ледь дух не вискочить із тіла.
— Горобчику! — сказала Ластівка йому. —
Чого перелякавсь і заховавсь чому?
То хмарка над подвір’ям пролетіла!

Стрічаємось з людцями-горобцями:
Малюються завзятими бійцями,
Коли клюють твоє зерно з тобою;
А прийде час, зовеш до бою —
    Шукать дарма:
Під стріху фіть і — їх нема!