Лисицю судять

Хвалилась завжди Лиска: «Я свята!»
Та сіла на судову лаву, куроїдка.
Впіймали в курнику — позбудеться хвоста.
Вовк судить. Ласочка за свідка.
За оборонця Тхір, слизький язик:
— За злочин правда двічі не карає
І милосердя в нас — неписана стаття.
Прогнали Лиску з двору, лихо нею грає,
А стане куцою — пропало все життя:
    Як вийти в люди небораці?
    Як стати без хвоста до праці?
А правду мовить, не одна
Курми живилася вона.
Сам знаю, бачив... —
Лукавий оборонець змовк.
    Зніяковілий Вовк
В папери носа утовкмачив
І ухвалив: — Хоча Лисиця не свята, —
Перебудується. Залишить їй хвоста!

Пішла Лисиця в інший двір,
А з нею — Ласочка і Тхір,
Бо знає: де б не оселиться —
Своя людина знадобиться!