Кожух

    Зима — не сват, не брат:
За комір заліза, куса за вуха
І вимагає теплого кожуха.
    Іван віддати рад
    Свої скарби останні:
    — Пошитий лепсько, шкури непогані.
        Біда одна:
    Боюсь — задорога ціна.
Коли б зустріть кого з громади,
    Розумної спитати ради.
    Не блудить, хто пита... —
Аж кум Пилип, як з копита:
    — Чого хвилюєшся, Іване?
— Та... хай йому добра не стане,
Націлився оцей кожух купить... —
    А кум з Івана кпить:
— Оце знайшов! Та люди засміють!
Ціна дурна, і шкури духом б’ють... —
Івану путь назад здалась важка:
Мороз, мов лютий пес, куса за вуха.
    Іван справляє дрижака,
    За комір лізе завірюха...
    Аж глядь: попереду — Пилип.
    На нім кожух той наче влип!

За комір завжди лізе завірюха,
Де розуму не контролюють вуха.