Стук та стук,
Дзень та дзень!
На всю силу дужих рук
День у день
По ковадлі бив-кував,
Гіркі гроші добував.
Від тих дзвонів,
Передзвонів
Світ, здавалося, дрижав.
За ковадлом Пес лежав.
Горно дише та сопе,
Тисне пригарами груди, —
Псу байдуже: спить-хропе,
Грім, здавалось, не розбудить.
Ось кінчив Коваль роботу.
Обітерши струмінь поту,
Плямкнув ротом
І запахла ковбаса, —
Де і сон подівсь у Пса!
. . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Інші хитру вдачу мають:
Де гримить важка робота —
Сплять,
Хроплять,
Подібно Псу;
Роззявляють
Зразу рота,
Як зачують… ковбасу!
Ілюстрація Анатолія Арутюнянца до байки Микити Годованця «Коваль та його Пес»
