Капризний Водій

Дзвіночок голосний вчепили Віслюку:
    Водитимеш, на честь собі, отару! —
Віслюк задрав чванливу голову під хмару:
    «Ще в пелюшках таку
    Мені воріжка віщувала долю!»
Забувши про дзвінок, про водієву ролю,
    Провідця і пастух
    Пішов собі гулять по полю,
В пшениці випасавсь, аж грало коло вух.
Услід за Водієм в сусідському городі
У зелених густих гуляли вівці в шкоді!..
    Не обминуло лихо Віслюка:
    Позбувсь дзвінка,
    Спороли спину:
    Іди, обийбоко, місити глину!
«Щоб глину я, Водій, місив?
Хіба не я дзвінок носив?»
Сказали Хазяї: — І тут нема ладу!
Їси за трьох, а користі не бачим.
Недбайлицям і спритникам ледачим
    Не місце в чесному ряду.
У чорну валку йди: як на твою природу,
    Возитимеш сміття і воду.
    От по тобі і честь така! —
Образився Віслюк. Усюди нарікав,
Що Хазяї не тямляться в талантах,
Засяять не дали його ясній зорі;
Замість водить в шовках і бантах,
Велять робить на чорному дворі.
    «Там прості трударі
    Ішачать, шмаровозять,
    Слухняно в шлеях ходять,
    А ми не з тих, що возять,
    Ми з тих, що водять!
Здеріть, гукає, з мене шкуру, на біду —
    На низову роботу не піду!»

* * *

    На жаль, в громаді бачив я
    Вухатого такого водія:
Хай раз йому дзвінок під шиєю подзвонить
До праці не зови, хай бог боронить!