Друг навиворіт

Коли в садку на ніжний килим трав
Впаде росою молочко туману
І сонечко у самоцвітах гра, —
    Щорану
Між віттям на крислатій сливі
Виводить Соловей рулади чарівливі.
    Всі славили той спів,
Лиш Пес один з досади млів:
— Коли таланти поливать хвалою,
    Хвала отрутою їм буде злою,
    Вона їх з’їсть, немов іржа;
Самозакоханість їх ріже без ножа...
    Я навіть думаю: зганьбити
    Або піймати та набити,
    Щоб у повітря знявся пух, —
    Це піднесло б талант і дух.
Ви не скажіть: «Пес звик брехати!»
    Друг давній Солов’я,
    Прекрасно знаю я,
    Як їх талант кохати!

Таланте! Горенько твоє,
Якщо такі у тебе друзі є!