Дронт

Читає хлопчик книжку Брема
Та раптом як заплаче ревма.
    І плач такий гіркий,
Що слухать — біль проймає.
— Татусю! Був на світі птах такий,
Птах Дронт. Тепер немає.
Брем пише: був він плодовитий,
Довірливий, беззлобний, ситий...
— Чого ти, сину, в давнину заліз?
Було тому із три століття.
За всяким плакати — не стане сліз.
Та й був не птах то — сміття,
Не вмів за себе постояти
І одкоша падлюкам дати...
— Еге! мале до батька як гукне. —
Було із Дронта м’ясо пресмачне...
Пусти мене у хлів Свиней побити,
Що знають тільки їсти І пити...
— А чим же, сину, Свині винні?
— Брем пише: з’їли Дронтів Свині!

Безсилі глузд та й істина тоді,
Як шлунок грає роль судді.