Як Гаврило повечеряв

Осінь. Вечір. Жовтим листям
Тротуар покрило.
«Де б тут сісти та й поїсти?» —
Думає Гаврило.
А на розі в ресторані
Музика цигиче.
— У нас тепло, у нас гарно!
Завітайте! — кличе.
Так Гаврило й опинився
В теплім ресторані.
Сів до столу, витяг з торби
Пляшку й дві тарані.
Випив пиво, їсть тараню,
Запива водою.
Кельнер збоку поглядає,
Трясе бородою.
Підійшли офіціантки,
Повні та рум’яні.
— Їсти, — кажуть, — принесене
Ніззя в ресторані.
В ресторані замовляти
По меню годиться.
— Можна й так, — сказав Гаврило, —
А є у вас птиця?
— Яка птиця? — Та хоч рябчик.
— Рябчика немає.
— А бекаси? — В нас бекасів
Зовсім не буває.
— Що ж я можу замовляти,
Як немає птиці?
— Є у нас на кухні гуска, —
Хваляться дівиці.
— Гуска є? — зрадів Гаврило. —
Все на місце стало.
Принесіть мені пір’їну.
Щось в зубах застряло...