Зустрілися на базарі Дамочки знайомі. — Як ваш Льова поживає? — Сидить у дурдомі. Він в Ізраїль перебрався До перебудови, А там бар’єр — біда тобі, Як не знаєш мови. Вчився Льова так старанно, Що не бачив світу, Але ідішу не вивчив, Не знає івриту. Як почина балакати — Ні складу, ні ладу. Там же книжки не спереду Читають, а ззаду. Потикався бідний Льова В різні установи — Все закрито-перекрито, Як не знаєш мови. Скрізь дивилися на Льову, Як на психопата, Тому й зробив бідний Льова З фанери плаката. Накарлякав: «До такого Життя ми незвичні. Ми — євреї особливі, Ми — руськоязичні. Вимагаєм від кнесета Створить нам умови, Запровадить в Ізраїлі Дві державні мови!» Гукав Льова під кнесетом, Роззявивши рота, А на нього всі дивились, Як на ідіота. Мало йому не побили На лобі плаката... Тепер в Льови у дурдомі — Окрема палата. Щоб знав, дурень, що Ізраїль Розумна держава, Нав’язувать чужу мову Там не мають права.
