Пришелець

Сам начальник міліції
Прибув із району.
Зібрав людей по тривозі
Біля стадіону
І на повному серйозі
Мовив:
— Громадяни!
Появилися над нами
Інопланетяни.
Нам відомо: серед ночі
Проти понеділка
Пролетіла над районом
З космосу тарілка.
Тут вона, звичайно, може
На дорозі сісти,
А пришельцям доведеться
У кущі залізти.
Із сучасної науки
Нам відомі факти,
Що вступати небезпечно
З ними у контакти.
Треба тихо кашлянути,
Щоб не налякати,
Не питати: хто ти, звідки,
А себе назвати.
Хтось із гурту обізвався:
— Пане капітане,
А які вони собою,
Інопланетяни?
Відповів на це начальник
Ясно й без заминки:
— Це такі собі дрібненькі
Миршаві людинки.
Невеличкі, півметрові.
Витріщені очі.
Головешка зовсім лиса,
Як у поторочі...

— Юринда, — махнув рукою
Риболов Микола. —
Тут вони не приземляться
Нізащо й ніколи!
Ну, уявимо — тарілка
Сіла при дорозі,
А пришельцям де ховатись?
Що, у верболозі?..

А коли повечоріло,
Він узяв лопату
І направився до ставу
Черв’яків копати.
Підійшов до верболозу,
Відхилив гілляку
І ураз холодним потом
Вмився з переляку.
Бо побачив щось надуте,
Лисе і банькате,
Невеличке, півметрове —
І став белькотати:
— Я Микола, я Микола..
Лопати-копати...
Я Микола, я Микола...
Копати-лопати...

А пришелець відвернувся
І захлюпав носом:
— Ти — Микола,
А я — Федька,
Страдаю поносом...