Куми-мотоциклісти

Ми із кумом по сусідству живемо.
— Давай, куме, мотоцикла купимо!
Обмивали ми покупочку два дні.
Наливали: куму — я, а кум — мені.
— Ми ж не знаєм правил руху, — каже кум.
— А навіщо, — я питаю, — в тебе ум?
Кум своєї: — Треба ж мати ще й права...
— А навіщо, — я питаю, — голова?
Я в коляску сів, а кум мій — за кермо.
Запустили. Газонули. Їдемо!
Кум півлітру із кишені витяга:
— Гуси, гуси! Трохи вип’єм? — Га-га-га!
Просто з горлечка смикнули: буль-буль-буль...
Вже не бачимо, де колесо, де руль.
— Ой машина, ти желєзна! Тра-та-та!
Куди милого завезла? Красота!
Кіт із лісу на дорогу вибіга.
— Гуси, гуси! Доганяйте! — Га-га-га!
Кіт на стовп, а ми об дуба — та-ра-рах!
Я на дереві, а кум мій — на дротах.
...А тепер ми у лікарні лежимо.
Руки й ноги нам пришили — живемо.
Кум у гіпсі, я у гіпсі, лиш носи
Не замазали нам гіпсом — для краси.
Як дві лялечки, в палаті лежимо.

Манну кашу тільки ніздрями п’ємо.
Гіпс твердіє, засихає — благодать!
Можна нас, немов скульптури, виставлять.
Всім показувать, щоб кожен уявляв,
Як кататися без правил і без прав.