Кум в ополонці

Кум в газетах начитався про «моржів»
І скупатись в ополонці захотів.
— Загартуюся на холоді як слід —
Буду жити та брикати до ста літ.
— Я боюся застудитися, — кажу.
Кум же чваниться: — Я приклад покажу.
Рано-вранці, взявши кирки і ломи,
Ополонку пробивати вийшли ми.
Дуже дружно працювали, як завжди.
За годину докопались до води.
Кум швиденько роздягнувся. — Ну, дивись!
Розігнався, посковзнувся — в воду блись!
Плечі в нору, ноги вгору — тільки ляп!
Я до нього та за ноги зразу — хап!
Тяг за ноги, тяг за руки, тяг за чуб...
Витяг кума, а він синій, наче пуп.
Посадив його, питаю: — Як вода?
— Т-тепла, — каже й зуб на зуб не попада.
Кум посидів півхвилини на льоду.
— Н-ну, — промовив, — т-ти к-купайсь, а я п-піду.
Т-ти за п-плечі мене т-трохи п-потруси,
Б-бо до льоду п-приморозило т-труси...
Я узяв його за голову та смик!
— Т-ти сказився, н-ненормальний?! — кум у крик.
Він схопився, закрутився і присів,
Бо від льоду відірвався без трусів.
Бачу, кум мій закоцюб, що аж опух.
Я узяв його, закутав у кожух
Та й поніс отак додому, як дитя,
Що не вміє ще й ходити до пуття.
Жінка плаче, діти плачуть... От біда!
Кум з кожуха, наче лялька, вигляда.
— Не ридай, — втішає жінку, — все як слід...
Проживу тепер на світі до ста літ.
Не давай мені ні хліба, ні коржа.
Поклади скоріш на піч свого «моржа»
І пали солому й дрова день і ніч.
Для «моржа» найперше діло — тепла піч!