Ода телевізорові

О неймовірна, о казкова мрія!
О геніальний винахід людини!
Безмірно поклоняюся тобі я,
Без тебе не прожить мені і днини!

О, скільки див ти у собі вмістила,
Коробко з кольоровим кінескопом!
Мов дівчина, мене ти полонила,
І цей полон сильніша з кожним роком.

Відмовивсь од мандрівок я далеких,
Забута і змагань спортивних втома,
Не йду в театр, в кіно, в бібліотеки.
Навіщо? Телевізор в мене вдома!

Я з рідними й сусідами не знаюсь,
Забув, яке обличчя у дружини.
Нічим тепер я вдома не займаюсь,
Бо вільної не маю ні хвилини.

Тепер не розлучаюсь я з диваном,
До «телека» прикутий погляд мій.
Коробко полірована з екраном,
Лиш ти в моїй коробці черепній!