Сірко і Сальтисон

Зачувши злодія в коморі,
Сірко рвонувсь вперед, як лев.
І гавкнув так, що десь надворі
Аж сич пугикнув між дерев.
Під двері кулею підскочив,
Гребе — аж курява стовпом,
Горять вогнем і люттю очі,
По ребрах б’є себе хвостом.
Не здобрувать тепер злодюзі,
Сувора кара його жде.
Дадуть, як кажуть, по заслузі,
Ще й від Сірка перепаде.
Аж раптом двері — рип тихенько
І на порозі, ніби сон,
Прямо під носом чималенький
Сірко побачив сальтисон.
Замовк наш пес. Не зна, як бути:
Чи наступать, чи відступать,
Взять сальтисон, чи обминути,
Чи гавкати, чи вже мовчать.
Нарешті вирішив присісти
І за дверима пильнувать,
Щоб ходу злодію не дать,
А сальтисон, звичайно, з’їсти.

Хоч і незручно говорити,
Та правда любить чистоту:
Є в нас охочі поживитись
Навіть отам, де треба битись,
Як подобає на посту.