Андрій Динник

Любов — не картопля

— Коханий, скажи мені чесно, —
Івана дружина пита, —
Нутром відчуваєш ти весну?
Ти ж бачиш, як линуть літа.

Підкралась до нього дружина,
Торкнулась вустами чола,
Вмостилась йому на коліна,
За шию міцніш обняла.

В очах її вогники мрійні,
На пухленькій щічці сльоза.
Звільнився Іван від обіймів
І так їй на те відказав:

— Я весну давно відчуваю!..
Та в мене є свій поворот:
Бери он лопату в сараї
Та й підем копати город!