— Коханий, скажи мені чесно, — Івана дружина пита, — Нутром відчуваєш ти весну? Ти ж бачиш, як линуть літа. Підкралась до нього дружина, Торкнулась вустами чола, Вмостилась йому на коліна, За шию міцніш обняла. В очах її вогники мрійні, На пухленькій щічці сльоза. Звільнився Іван від обіймів І так їй на те відказав: — Я весну давно відчуваю!.. Та в мене є свій поворот: Бери он лопату в сараї Та й підем копати город!
