— Ви чули? — цвірінчав Вороні Горобець, — Наш Соловей, уславлений співець, Учора на концерті Так осоромився — звів соло нанівець! Тепер з ганьбою житиме до смерті! — Кра! Кра-ах кар’єрі співака! — Ворона каркнула, звернувшись до Шпака. — Та іншого кінця я й не чекала, Бо добре отого нездару знала! — Не каркай! — відгукнувся Шпак. — Події розгорталися не так, Як Горобець від заздрощів цвірінька. Була заминка! І то винити треба не співця, А Горобця. Як тільки Соловей почав руладу, Цей жевжик впав зненацька на естраду! Не знаю, чи на гілці задрімав, Чи, може, зуб на Соловейка мав... — Та ні, неправда це! То я пожартував! — Ага, хороші жарти! Чом не ганьбиш себе, Ворону чи Сову?! А втім, я бачу, скільки не живу: Не ганять тих, хто заздрощів не вартий!
