Горобчик рано на зорі Прокинувсь: — Цінь-цвірінь, Вороно! Де ж твій роман про Снігурів? — Пишу... — І як же? — Кар-р-коломно! Ще р-рік і кра-апка! Ну, а ти З поемою дійшов мети? — Я... цінь-цвірінь... часу не маю. Поему б написав, та хай їй біс! Я ж не сиджу, як ти! Літаю То в поле, то на луг, то в ліс. У творчому відрядженні, з натури Пишу я вірші. Все в душі співа… — А не болить від шуму голова? — Ні! Я пишу... цінь-цінь... мініатюри! А це не те, що твій роман. Сидіть роками — чи й не-перспектива! Я... Цінь-цвірінь... чи сонце, чи туман... Зліпив і видаю. Хіба не диво? За тиждень книгу нацвірінькав я На заздрість Солов’ям. — Та нацвірінькать можна цілі гори, Читала я ці гороб’ячі твори.
