Особливий талант

Між друзів про собак ішла розмова.
Мисливці, бач, кохаються у псах —
    Для них ніщо корова,
Собак, либонь, носитимуть і на руках.

Перший:
У мене сетер! Хват. Ото трудяка!
Без нього я немов без рук і ніг —
Уполювать погане б зайченя не міг.

Другий:
А так-бо, так. Добрячий то собака,
        І гудить гріх.
    Скажи, а мій Нерон який!
    Таке розумне та слухняне.

Перший:
Оцей? То телепень. На дичину й не гляне.
Ледащо молоде. Нездара, пень тупий.

Другий:
Е ні. Що молодий, то так. Та з ранніх!
    Нерон мій даром не гуля —
Глянь, глянь, як ходить он на задніх!
А як хвостом, собачий син, виля!
    Так і мете переді мною,
    Лягає коло ніг травою.
        А руку як лизне —
В очах аж світиться проміннячко ясне.
    Знайди-но де такого!..

Перший:
Мовчу. Здаюсь. Тут не скажу нічого.
    Є, є талант у нього й хист —
        Язик та хвіст.

. . . . . . . . . . . . . .

Кому й такі «таланти» до вподоби —
Аби хвостом вертіли у шанобі.