Художник написав портрет. Творив з натхненням небувалим, І фарби, як живі, На полотні заграли. — Краса! Чудово! Ви — поет! — Захоплено митця вітали. — Поєднання яке: талант і простота!.. — Художник знав: вітали неспроста — У твір він душу й хист уклав. Аж ось оригінал перед портретом став. Вдивляється і сяк і так: То близько стане, то присяде, гляне збоку, То враз відступить і примружить око... Дививсь, дививсь, тоді питає неборак: — А гудзиків чому нема на піджаці?! — Всміхнувсь митець: — Та я художник, не кравець. Піджак вам хто пошив — кравці? То з них за гудзики й питати. — Оригінал замовк ні в сих ні в тих. . . . . . . . . . . . . . . . . І що сказати про таких? Коли не тямиш в ділі, вмій мовчати.