Художник написав портрет.
Творив з натхненням небувалим,
І фарби, як живі,
На полотні заграли.
— Краса! Чудово! Ви — поет! —
Захоплено митця вітали. —
Поєднання яке: талант і простота!.. —
Художник знав: вітали неспроста —
У твір він душу й хист уклав.
Аж ось оригінал перед портретом став.
Вдивляється і сяк і так:
То близько стане, то присяде, гляне збоку,
То враз відступить і примружить око...
Дививсь, дививсь, тоді питає неборак:
— А гудзиків чому нема на піджаці?! —
Всміхнувсь митець:
— Та я художник, не кравець.
Піджак вам хто пошив — кравці?
То з них за гудзики й питати. —
Оригінал замовк ні в сих ні в тих.
. . . . . . . . . . . . . . . .
І що сказати про таких?
Коли не тямиш в ділі, вмій мовчати.