Полікарп Шабатин

Байки

Злодій і Миша

    Злодій злодія злякавсь.
        Рано ж помирати!
Щоб до власності ніхто не доторкавсь,
Злодій в келії сховавсь
І поставив всюди ґрати:
І на дверях із гаками,
І на вікнах з колючками,
В туалеті із гачками,
Щоб ніхто, боронь ти Боже,
На сідлі не потривожив!
Острах за вину, триклятий,
Не давав спокійно спати.
Аж ось якось в нічну тишу,
Коли сон здолав трудяг блаженну втому,
Біля злодієвого бучного дому
Голод змусив порпатися ... Мишу.
Та шукала в багача
Хоч би крихту від смачного калача.
    І пищала, й шаруділа,
Бо вона давно не їла!
Злодій скочив з переляку,
Ухопивши залізяку,
Насторожив гостро вуха
І почав тремтяче слухать.
Серце так розкалаталось,
Ніби сто вовків за ним із лісу гналось!
Одвологла миттю спина —
За душею ж є провина,
Від нежданої тривоги
Затрусились руки й ноги.
А та Миша — от нахаба!
В двері Злодієві шкряба
Так настирливо, неждано,
Що тому зробилося погано!
З переляку сталася рахуба —
Злодій врізав ... дуба!

Силу в байці треба пам’ятати,
Остраху не порятують навіть ... ґрати.
Джерело:
Шабатин П. Байкарня: Вірші. — К.: Дніпро, 2003. — 192 с.