Їжак і Черепаха

    У прийми до красуні Черепахи,
    В коханні ніжному невдахи,
    Пристав їжак уже не молодий.
    Десь з рік за нею він ходив.
        Слова барвисті,
    Високі, ніжні, чисті
    Вкладав в уста свої!
    І цим лиш успіху добився.
    Хоч і не радили старенькі їжаки,
    На Черепасі — одружився!
Бучне весілля справили на березі ріки.
Але — підстерегла його біда.
Він сподівався мати клапоть даху,
А це розгнівало кохану Черепаху.
    І закомизилася молода:
    — Який там дім?
Живи як жив, а я лишуся у своїм!

Як здумаєш заводить молоду сім’ю,
Не сподівайсь на черепах!
Подумай перш про власний дах
    І житимеш, як у раю!