Камінь і Джерело

    Давненько це було...
    В гаю зеленому дзюрчало Джерело.
    Вода, мов сонячне проміння,
Поїла не одне трудяще покоління.
    А Камінь аж синів тоді від зла:
    Триклята заздрість неключима
            Тому причиною була.
— Ну як це так? — бурчав постійно Камінь люто, —
Мене ніхто не хоче добрим словом пом’янути ,
        А воду вихваляють, п’ють...
        Мені ж спокійно дихать не дають.
        Не можу витерпіть такої я образи,
        Я розквитаюсь з Джерелом відразу. —
        І плюх — на русло Джерела!
        Собою затулив дорогу він воді.
І залишилася вода в біді.
    Про неї люди не забули,
        Взяли й той камінь відіпхнули, —
Вода чимдуж побігла, потекла...
    А Каменю лишилася хула!

        Мораль тут не проста,
        А золота, —
        Живи на світі чесно, як вода!