Полікарп Шабатин

Байки

Іван і Петро

— Далекий рік двотисячний від нас, вже літніх,
Не бачить нам його, і край.
Напевно, буде роком він відкрить новітніх,
Досягнень, див різноманітних,
І для людей як справжній рай, —
    Сказав Петро Івану.
А той йому:
— Не дайся на оману.
Повітря ще для тебе досить
    Вода у кранах є
І кисню у балонах по картках не носять,
    І їжу сам ти дістаєш,
Та й у метро ще не так тісно,
    А гудзиків жаліть не варт.
Із чого хліб їси — для тебе звісно,
    Іще не кожного дола інфаркт.
    Ми живемо у золотому віці.
Без труднощів не обійтися і в раю.
Ми пішки ходимо додому і потрапляємов сім’ю. —
    Петро на це розводить руки
І мовить: — Молодіємо, Іване, ми з роками
    І фантазуємо, як плем’я молоде.
    Оце і щастя, кажучи між нами,
    Хай протилежне інший доведе!
Від нас хай краще житимуть онуки,
Коня війни хай загнуздають їхні руки!
Джерело:
Шабатин П. Байкарня: Вірші. — К.: Дніпро, 2003. — 192 с.