За сценою, перед концертом,
Скрипаль повторював уперто
Давно відому п’єсу,
А скінчивши, брав камертон
І вивіряв, чи взяв потрібний тон,
І знову грав ще з більшим інтересом!
Поглянувши на побратима,
До Скрипки Бубон забубнів:
— Як можеш ти терпимо
Із ним возитись так багато?
Сьогодні ж свято!
Зібрались люди,
Нас слухать будуть,
А він хвилюється, настроює, звіряє,
Тобі немовби ще не довіряє,
Здуріти можна! —
— Не марно! — Скрипка Бубону сказала, —
Я так повинна ніжно грати,
Щоб серце кожне
Могло любов’ю запалати,
Мене ж вся слухатиме зала!
— Не розумію! — Скрипці Бубон відповів врочисто, —
Я не готуюсь
І не тренуюсь,
А чують всі мене з усіх околиць міста!
