За сценою, перед концертом, Скрипаль повторював уперто Давно відому п’єсу, А скінчивши, брав камертон І вивіряв, чи взяв потрібний тон, І знову грав ще з більшим інтересом! Поглянувши на побратима, До Скрипки Бубон забубнів: — Як можеш ти терпимо Із ним возитись так багато? Сьогодні ж свято! Зібрались люди, Нас слухать будуть, А він хвилюється, настроює, звіряє, Тобі немовби ще не довіряє, Здуріти можна! — — Не марно! — Скрипка Бубону сказала, — Я так повинна ніжно грати, Щоб серце кожне Могло любов’ю запалати, Мене ж вся слухатиме зала! — Не розумію! — Скрипці Бубон відповів врочисто, — Я не готуюсь І не тренуюсь, А чують всі мене з усіх околиць міста!