На скелю якось до Орла Синиця скаргу подала. Жалілась бідна удовиця На Яструба-безчинця: «Відколи він з’явивсь у гаї, Життя немає. Як навіжений, скрізь шугає, Пташок щоденно зобиджає. Благаю Вас, уважно розберіться І заступіться, Вам буде вдячна кожна птиця!» І вже радіє удовиця, Надію має на Орла, Що Яструбу тепер не поживиться, Покараний він буде по заслузі. Але пішли чутки у гаї, в лузі, Що скарга та, хоч вся до буковки правдивою була, Та не потрапила на скелю до Орла, — Він терміново засідає. Але і згодом, у вільніший час, не показали, А з канцелярії назад у гай послали: Хай Яструб розглядає! Мені казали птиці, Які у гаї тім були, Що там немає вже Синиці, А Яструба і досі не зняли!