В степу чоловіки комбайнами косили золоту пшеницю. Ось надійшла пора обідать. Вареники із вишнями зварила молодиця І принесла, щоб пригостить і вірного Петра провідать. Засмагла, круглолиця. Ну, сказано — сільська цариця! А Сава язикатий, Патлатий, самовпевнений, пикатий, Від роду клятий... Такий як сатана. Назустріч їй: — І ти придибала, стомилась, Тут до Петра приходила одна І щойно змилась, Чи на шляху тобі не стрілась? У молодиці випала із рук макітра... Поблідла, остовпіла, Хитнулась, впала і зомліла. А Сава засміявся хитро, Злорадісно, лукаво. Павло скипів! Затрясся! Тут же Саву Ключем важким тарах по вуху, Та так, що той позбувся духу. Мораль. Безглузді жарти Похвал не варті!