В степу чоловіки комбайнами косили золоту пшеницю.
Ось надійшла пора обідать.
Вареники із вишнями зварила молодиця
І принесла, щоб пригостить і вірного Петра провідать.
Засмагла, круглолиця.
Ну, сказано — сільська цариця!
А Сава язикатий,
Патлатий, самовпевнений, пикатий,
Від роду клятий...
Такий як сатана.
Назустріч їй:
— І ти придибала, стомилась,
Тут до Петра приходила одна
І щойно змилась,
Чи на шляху тобі не стрілась?
У молодиці випала із рук макітра...
Поблідла, остовпіла,
Хитнулась, впала і зомліла.
А Сава засміявся хитро,
Злорадісно, лукаво.
Павло скипів! Затрясся! Тут же Саву
Ключем важким тарах по вуху,
Та так, що той позбувся духу.
Мораль. Безглузді жарти
Похвал не варті!
