Пень

    Одного разу в літній день,
        Лісничим головним над гаєм
            Розмаєм
    Призначений був Пень!
Кому вдалось його пропхнуть,
            Де розшукать,
            Де розкопать, —
    Ніхто цього не міг збагнуть!
    Давно йому на пенсію пора,
Вже сиплеться із нього порохня,
    А він все преться на-гора,
    Без чину не бажає жити й дня!
        Керує Пень.
        Щодня
    Звільня,
    Летять із гаю щодоби
    Зелені вікові дуби,
    Безслідно зникла не одна
        Сосна!
Не чути солов’я пісень!
І лиш трясеться і стоїть велика
        Осика.
Та через просьбу і гірку сльозу
Ще Пень не скоротив Лозу...

. . . . . . . . . . . . . . . . . .

Які ж претензії до Пня?
Він по собі усіх рівня...