Полікарп Шабатин

Байки

Орел

Зістарівся Орел — гроза степів і гір!
    Не ті вже стали крила,
    Не той і зір.
Раніш було — могутня сила
    Його носила
    Аж під небеса!
Уся земна краса
Була перед його очима.
Він бачив навіть мишу, що принишкла в бур’яні незримо,
Не кажучи про вовка і лисицю,
Які від зору пильного нікуди не могли подіться!
Але й орли не вічні.
Настала старість — кара споконвічна.
Задумався Орел, обставини всі зважив,
Згадав історії уроки,
Та і свого життя прожиті роки
І молодому він Орлові каже:
— Сідай отут, де я сидів.
Займайся справою земною.
Не дайся, щоб тобою володів
Самовдоволення жорстокий гнів,
Як часто володів він мною! — 
Сказав і з скелі полетів.

Досягши висоти,
Зумій завчасно з неї сам зійти.
А будеш сповнений презирства і зневаги,
Позбудешся і влади, і поваги!
Джерело:
Шабатин П. Байкарня: Вірші. — К.: Дніпро, 2003. — 192 с.