Орлиця і Горобець

        Одного разу сірий Горобець,
В архітектурній справі визнаний митець,
Знавець того, як треба гнізда вить в полові,
    Гніздо узявся змайструвать... Орлові!
    Старався трудівник на втіху,
    Часу не мав, аби побачить Горобчиху.
        І ось нарешті новосілля у Орла.
            З’явилася Орлиця,
        Щоб перевірить, подивиться,
            Як всяка молодиця,
            Що і нині
        Не довіряє чоловічій половині!
    Але в кубельці ніде й розміститься.
        Корисна площа у гнізді мала,
        Не для сім’ї Орла!
            Гніздо таке
            Низьке,
            Вузьке,
        Що і хвоста вмістити не змогла.
    Розсердилась Орлиця, аж скипіла,
            Осатаніла,
        Питає в Горобця сердито:
— Кому збудоване оце кубелечко мізерне, горобине,
            Сім’ї орлиній? —
        Змикитив Горобець, що буде битий,
         (А він, по суті, і не винний!),
            Дрижить від ляку
            Неборака:
        — Не передбачили шпаки-плановики!
    — А хто їм дав безглузді вказівки? —
    Кричить Орлиця, — і коли? —
Насміливсь Горобець і випалив неждано,
Хоч знав, що може заробить догану:
        — А ту вказівочку дали
        Якісь осли!