Як тільки вітер грозовий піднявся,
На Дубові зелений Лист грози злякався.
Від Дуба відірвався
І покотився у долину,
Де затишно було!
Пробув там грізну він годину,
Відсидівсь, доки угорі гуло,
І думав, що і Дуб уже загинув.
А Дуб не здався,
В бою ще більш загартувався,
Ростуть на ньому листя й жолуді
Буйно-зелені, молоді!
А Лист у бур’яні, в долині
На чужині,
Відірваний від Дуба, гине!
Лист затужив, заплакав, застогнав:
— Якби я знав,
Якби я знав,
Що Дуб стоятиме віками,
Не розлучався б я з гілками
І Батьківщину б мав!
Хто у тяжку годину
Лишає рідну Батьківщину,
Як лист без дерева, загине!
