Як тільки вітер грозовий піднявся, На Дубові зелений Лист грози злякався. Від Дуба відірвався І покотився у долину, Де затишно було! Пробув там грізну він годину, Відсидівсь, доки угорі гуло, І думав, що і Дуб уже загинув. А Дуб не здався, В бою ще більш загартувався, Ростуть на ньому листя й жолуді Буйно-зелені, молоді! А Лист у бур’яні, в долині На чужині, Відірваний від Дуба, гине! Лист затужив, заплакав, застогнав: — Якби я знав, Якби я знав, Що Дуб стоятиме віками, Не розлучався б я з гілками І Батьківщину б мав! Хто у тяжку годину Лишає рідну Батьківщину, Як лист без дерева, загине!