Дощ і Кукурудза

Дрібний-дрібний осінній Дощ,
Пройшовши безліч вулиць, площ,
Сказав журливій Кукурудзі:
    — Чого це ти, захвалена-потрібна, в тузі?
    Змарніла,
    Суха і біла
    І качани додолу опустила?!
    А згадуєш, весною
    За тобою,
    Молодою,
Гасали обіцяльники юрбою!
І скільки мовлено промов,
А фотокарток знято!
І хто лиш язиком красиво не молов
І в груди не лупив завзято,
Що виростимо урожай на славу,
Збагатимо свою державу!
А зараз ти самотньо листям шелестиш,
Чому не зібрана, чому вже не в коморі!? —
    — Не дорікай хоч ти! —
Відповідає качаниста слізно. —
В багні валяюся надворі,
Бо будувать комору узялися пізно,
    Якщо не маєш щастя-долі,
    То краще вже стояти в полі!

        Як часто балакучі тріскуни,
         (А їх ще є у нас як гною) —
        Те, що обіцяне весною,
        Не згадують і восени!