Якась нечиста одружила Оленку ніжну і Гаврила! Чуприна в нього кучерява, А голова — дірява! Не встигло вщухнути весілля І поздоровлення гучні, Як Пень Гаврило, нализавшись зілля, Співа такі пісні: — Ти де була? Куди ходила? — Та в інституті, це й відомо! — Яке мені до того діло? Сидіть ти мусиш вдома! — Та що з тобою, ти не в дусі? Ми все з’ясуєм, зачекай! На другім я навчаюсь курсі! Лихий тебе десь намовля. Гаврилку, схаменись! — Я не для того одруживсь!.. Ти з іншими гуляєш! Я знаю, бачили дружки, Не підеш в інститут, і край! — Вона взяла портфель, книжки І до дверей прямує. Він стис, мов гирі, кулаки І місить, і лютує. Понівечив своє дівча, Як чобіт квітку в лузі! Мені траплялось зустрічать Квітучу юнь у тузі. Вона зів’яла, помарніла Від деспота-Гаврила!