Якась нечиста одружила
Оленку ніжну і Гаврила!
Чуприна в нього кучерява,
А голова — дірява!
Не встигло вщухнути весілля
І поздоровлення гучні,
Як Пень Гаврило, нализавшись зілля,
Співа такі пісні:
— Ти де була? Куди ходила?
— Та в інституті, це й відомо!
— Яке мені до того діло?
Сидіть ти мусиш вдома!
— Та що з тобою, ти не в дусі?
Ми все з’ясуєм, зачекай!
На другім я навчаюсь курсі!
Лихий тебе десь намовля.
Гаврилку, схаменись!
— Я не для того одруживсь!..
Ти з іншими гуляєш!
Я знаю, бачили дружки,
Не підеш в інститут, і край! —
Вона взяла портфель, книжки
І до дверей прямує.
Він стис, мов гирі, кулаки
І місить, і лютує.
Понівечив своє дівча,
Як чобіт квітку в лузі!
Мені траплялось зустрічать
Квітучу юнь у тузі.
Вона зів’яла, помарніла
Від деспота-Гаврила!
