Ми звикли до народження героїв, Запам’ятовувати їхні імена — нема потреби. Аж ось у Всесвіті новий з’явився Астероїд — Дитя, напевно, Зевса й Геби. Тому, що був небесної природи, Махнув по небу в пошуках незвичної пригоди. Гаса в просторі, Лякає зорі. Зіткнутися не проти З таким, як він, із жовторотим, А може, і з блакитною Землею... Колись його далекий родич Поцілувався з нею. Хоча собі розквасив лоба, Зате всесвітній учинив потоп! Цивілізації квітучі Пішли на дно, А їх правителів бундючних Акули з’їли вже давно. І все за те, сказать до речі, Що ті жили в постійній ворожнечі. І замість того, щоб життю радіти, Невдячні діти Хотіли світом володіти! Не варто завдвать один одному шкоди, Боротись треба з силами стихійної природи!