Ми звикли до народження героїв,
Запам’ятовувати їхні імена — нема потреби.
Аж ось у Всесвіті новий з’явився Астероїд —
Дитя, напевно, Зевса й Геби.
Тому, що був небесної природи,
Махнув по небу в пошуках незвичної пригоди.
Гаса в просторі,
Лякає зорі.
Зіткнутися не проти
З таким, як він, із жовторотим,
А може, і з блакитною Землею...
Колись його далекий родич
Поцілувався з нею.
Хоча собі розквасив лоба,
Зате всесвітній учинив потоп!
Цивілізації квітучі
Пішли на дно,
А їх правителів бундючних
Акули з’їли вже давно.
І все за те, сказать до речі,
Що ті жили в постійній ворожнечі.
І замість того, щоб життю радіти,
Невдячні діти
Хотіли світом володіти!
Не варто завдвать один одному шкоди,
Боротись треба з силами стихійної природи!
