Іван Манжара

Байки

Живий класик

Чим більше гладити Кота,
Тим вище він дере хвоста —
Про це і баєчка проста.

Ще змалку Котик муркотів,
А ледь підріс — і поготів:
Сидить на призьбі, мружить очі
І все мурличе, все муркоче.
Тож неспроста
Того Кота
Поетом визнали усі —
Подібних мало голосів!
«Та це ж талант, — кричали всюди. —
Його пісні були і будуть
Для нас натхненням і взірцем!..»
Нявчали всі Коти про це.
«У нього стиль оригінальний,
А голос поетичний —
Класичний!
Геніальний!!»
Похвал подібних фіміам
Йому курили тут і там:
Той гладив шию, той хвоста...
Коротше кажучи, з Кота
Живого класика зробили.
І що за біс? —
Кота неначе підмінили:
Задравши ніс,
Почав такі приймати пози,
Немов він вилитий із бронзи
Й на п’єдесталі піднятий увись, —
Мовляв, попробуй, підступись!
А замурличе — боже мій! —
Один рятунок — вуха закривати.
Але не смій
Його критикувати—
Живий же класик Кіт пихатий!

* * *
Таких Котів
Застерегти я тут хотів:
Хвалу — заслужену! — сприймайте.
Але хвостів —
Не задирайте!
Джерело:
Іван Манжара. Гірка правда: байки, гуморески, жарти. — Київ: Молодь, 1956 . — 67 с.