Іван Манжара

Байки

«Золотий» горіх

Пухнаста Білочка від радощів стрибала:
Аж на самісінькій вершині
На ліщині
Вона Горіх зірвала.
Та неабиякий,
А золотий!
Ця вістка облетіла всіх:
— У Білки золотий Горіх!
— Прекрасний!
— Сонцеликий!!
— Оригінальний!!!
(Ще й інші там епітети похвальні).
На другий день у Білки на подвір’ї
З усього лісу птиці й звірі
Зійшлись побачити Горіх.
«Оце так річ! Горіх усім горіхам! —
Басив здивований Ведмідь,
Забравшись на поріг —
Йому віки зоріть і не ржавіть,
Бо, звісно, золото — не мідь!..» —
«Такі траплялись раз у триста років!..»
Навперебій тріщать Сороки.
«Ану, візьміть
Та розкусіть,
Щоб ми розгледіли як слід,
Який у нього плід»,
Почувся Миші писк.
Тут Білочка Горіх поклала в рот.
Принишкли всі, і от...
Роздався тріск:
Та, як на гріх,
Червивий був Горіх...

* * *
Отак бува і про людину
Кричать навколо без упину:
— Вродлива.
— Ввічлива!
— Розумна!!
— Золота!!!
Розкусять, аж вона — пуста!
Джерело:
Іван Манжара. Гірка правда: байки, гуморески, жарти. — Київ: Молодь, 1956 . — 67 с.