В одному лісі наближалось свята — Якась знаменна дата. І «Птахозвірмузком» з нагоди ювілею Подав таку ідею: «З метою створення нових пісень Про цей святковий день Відкритий конкурс слід оголосити І встановити Високі премії за кращий твір, Щоб кожен птах і кожен анір Був заохочений творити», І конкурс вмить оголосили, В жюрі обравши кращі сили. Оскільки конкурс був відкритий, А премії встановлені — дай боже, — То все жюрі, буквально кожен, Активну участь в конкурсі взяло І подало Собі ж на розгляд власні твори: Хто текст пісень, Хто музику для хору. Нащо Козел тупий, мов пень, І той приніс в жюрі Свій новий витвір — попурі: «Гав-гав, тьох-тьох, скре-кре, ку-ку! Кар!.. куд-куда, ку-ку-рі-ку!..» І хоч на конкурс прибуло Пісень незлічене число. Жюрі не з глупих, далебі, — Лишило премії собі: Дві других голові — мистецтвознавцю І Солов'ю — поету-виконавцю. Всі треті — друзям по жюрі, Точніше рідним та знайомим, І в тім числі Козлу за попурі. І тільки першої нікому (Це дуже модно в наші дні!). Щоб маси теж вдоволені були, Їм щось для заохочення дали — Нехай, мовляв, не буде їм тривожно За їх таланти і пісні! * * * Шахрайство звірам вибачити можна, А людям — ні!
