Ведмідь зазнав і горя і біди, Як гнув дубові ободи Та дуги: Було натисне раз та вдруге, А древесина тільки — трісь! — Немає дуг, нема й коліс... «Нехай їм біс, — Ведмідь промовив так про себе, — Не хочуть гнутися — не треба! Тепер ще більша є потреба У сірниках. А в мене ж інструмент в руках! І головне, — спромігся він збагнути, — Що їх не треба гнути. Оце мені під силу, це з руки...» І він почав робити сірники. Повалить дуба в три обхвати І ну стругати Невтомно, пристрасно, завзято. Із дуба цурочка залишиться уже, А він сокирою, стамескою, ножем Все струже, Все руба. Хіба Ведмідь у економію вника?! — Придумали якусь «петрушку»! — Він з дуба зробить сірника, А решта йде... у стружку. * * * Таких стругальників-ведмедів (Біда із ними й годі!), На жаль, не в лісі я угледів, А на заводі.
